Як зазначив доктор педагогічних наук Ігор Лікарчук у своєму блозі на Facebook, мовна ситуація у київських школах не є провиною лише вчителів, адже школа не формує дитину з нуля, а отримує вже готовий продукт родини, вулиці та суспільства, пише Startjob. Освітянин підкреслює, що відповідальність за мовну культуру лежить передусім на сім’ї, а не на навчальному закладі.
Лікарчук наголошує: у суспільстві сформувалася звичка шукати винних у школі, коли мовна проблема виникає значно глибше — у домі, медіапросторі та соціальному середовищі. Школа, за його словами, лише може частково скоригувати вплив сім’ї та інформаційного поля, але не здатна самостійно змінити мовну поведінку дітей.
Чому школа не є головним мовним середовищем
Освітнє середовище має обмежений вплив на формування мовної ідентичності. Поза межами школи на дітей діють YouTube, TikTok, соціальні мережі й побутова мова, якою спілкуються вдома. Через це школа стає лише маленьким острівцем у великому морі російськомовного контенту, який неможливо перекрити навіть найкращими освітніми програмами.
На думку Лікарчука, вимога зробити школу основним рушієм мовного відродження є нереалістичною. Учителі перевантажені адміністративними завданнями, заповненням журналів і звітністю, тому не мають достатнього ресурсу для створення мовного середовища, яке могло б впливати сильніше, ніж сім’я чи соціальні медіа.
Роль держави у мовному вихованні
Фахівець звертає увагу, що мовна політика держави не має системності. В Україні відсутні дієві програми україномовного контенту для дітей та підлітків, не ведеться кадрова політика мовного відродження, а перевірки знання мовного законодавства в освіті — формальні або відсутні зовсім.
Також бракує чіткої стратегії щодо розвитку української національної школи. Замість посилення предметів, що формують ідентичність, освітня система робить акцент на компетентностях і технологіях. У результаті школа втрачає свою ідеологічну основу, а мова перетворюється на формальність, а не на елемент національної самосвідомості.
Мова як основа національної культури
Автор підкреслює, що українська мова не зводиться лише до правил і граматики. Вона є частиною національної екосистеми, яку формують сім’я, освіта, медіа та державна політика. Без узгоджених дій усіх цих складових мовна культура не може стати органічною частиною суспільства.
Лікарчук зазначає: школа не винна в тому, що дитина розмовляє російською, але винна в тому, що довгі роки мовчала і не формувала власної позиції. Страх конфлікту з батьками і прагнення уникнути гострих питань призвели до втрати авторитету освіти в мовному питанні.
Нагадаємо, раніше ми писали про те, як українське вчительство втратило свій фундамент і що це означає для сучасної системи освіти.
